Карточка   Копировать   Подборки   Обсуждение [0]  

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

Від 07 вересня 2012 року

Київ

    Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Конті" (далі - Товариство) до Східної митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій протиправними, а картки відмови - недійсною,

ВСТАНОВИЛА:

    У жовтні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Митниці щодо видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 9 лютого 2010 року N 700000006/0/000104 (далі - картка відмови), визнати недійсними картку відмови та рішення митного органу про визначення митної вартості товарів від 9 лютого 2010 року N 700000024/2010/000115/1, стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства суму надмірно сплаченого податку на додану вартість (далі - ПДВ).

    Донецький окружний адміністративний суд постановою від 27 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від

    14 лютого 2011 року, позов задовольнив частково: визнав недійсними картку відмови та рішення Митниці про визначення митної вартості товарів від 9 лютого 2010 року N 700000024/2010/000115/1. Постановив стягнути в з Державного бюджету України на користь Товариства суму надмірно сплаченого ПДВ у розмірі 69298 грн. 64 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.

    Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 березня 2012 року залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

    Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статей 77 , 268 Митного кодексу України (далі - МК), а також Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року N 1766 (далі - Порядок N 1766) та Порядку здійснення митного контролю та митного оформлення із застосуванням вантажної митної декларації, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 року N 314 (далі - Порядок N 314) у подібних правовідносинах.

    На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2011 року, 2 лютого, 10, 17 та 26 квітня 2012, які, на думку Митниці, підтверджують неоднакове правозастосування.

    Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

    Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про незаконність рішення Митниці щодо визначення митної вартості ввезеного товару за другим методом виходячи із встановлених обставин справи про безпідставність та необґрунтованість вимог митного органу надати зазначені вище додаткові документи, водночас не заперечуючи щодо повноважень їх витребовувати у декларанта. Крім цього, в основу свого рішення він поклав висновок суду першої інстанції про відсутність проведених консультацій з декларантом щодо визначення митної вартості ввезеного позивачем товару, тобто без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

    Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

    3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

    Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

    Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

    У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

    При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

    Суди встановили, що 9 лютого 2010 року для розмитнення ввезеного відповідно до укладеного 18 січня 2010 року з компанією "Gracomar S.L. (Granada Comercial de Aromas Sociedad Limitada)" контракту N СР-2009/3 (далі - контракт) какао-масла "PPP NON - DEO BLOKS" позивач надав Митниці вантажну митну декларацію (далі - ВМД) N 700000012/2012/001486. Ввезений товар він задекларував виходячи з ціни контракту, тобто за основним (першим) методом, передбаченим статтею 266 МК.

    До ВМД Товариство додало такі документи: контракт; специфікацію від 18 січня 2010 року N 1; комерційний інвойс від 18 січня 2010 року 20100118/СР/1; комерційну пропозицію від 4 січня 2010 року з перекладом; сертифікат про проходження товару; висновок державного підприємства "Укрпромзовнішекспертиза" від 8 лютого 2010 року.

    Митний орган, не погоджуючись із митною вартістю ввезеного товару, зобов'язав позивача надати додаткові документи, а саме: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором про поставку товару; розрахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; ліцензійний чи авторський договір; специфікацію, прайс-листи фірми-виробника; калькуляцію фірми-виробника товару; копію ВМД країни відправлення; висновки про якісні характеристики товару; інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.

    Товариство відмовилось надати Митниці додаткові документи, про що декларантом був здійснений відповідний запис у ВМД.

    Суди також встановили, що позивач вжив заходів щодо надання Митниці витребуваних нею документів, але в їх наданні контрагент першого відмовив. Зокрема, листом від 9 лютого 2010 року N 9/2.10 компанія "Gracomar S.L..." надала Товариству відповідь, згідно з якою надання контракту, укладеного цією компанією з компанією "Cargill Cocoa Sarl", та інших контрактів, пов'язаних з виконанням контракту від 18 січня 2010 року N СЗ-2009/3, а також інших документів про сплату вартості товару та інших витрат, пов'язаних із виконанням договору, не є можливим, оскільки така інформація є конфіденційною. У цьому листі також зазначено, що стосовно інших документів, компанія "Gracomar S.L..." звернулася до постачальника, але в їх наданні було відмовлено.

    Таким чином, виходячи зі змісту статті 266 МК висновок про відсутність консультацій між позивачем і відповідачем щодо обміну інформацією для визначення митної вартості є хибним.

    На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, аналіз статті 266 МК, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року N 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" та Порядку N 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

    Крім того, відповідно до частини третьої статті 265 МК у разі якщо у митного органу виникає сумнів щодо правильності визначення декларантом митної вартості то він своїм рішенням має право зобов'язати останнього визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

    З урахуванням наведеного суд, постановляючи стягнути з відповідача суму надмірно сплаченого ПДВ, фактично визначив митну вартість ввезеного товару, чим підмінив митний орган.

    Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

    Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

    Заяву Східної митниці Державної митної служби України задовольнити.

    Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

    Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В. В. Кривенко

 
Судді:

О. А. Коротких

О. В. Кривенда

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. Б. Прокопенко

Ю. Г. Тітов

 


© 1999-2024 НПО "Поверхность МД", тел.: (044) 236-96-20, 236-96-21, 236-96-31, 236-96-39, 236-96-49, факс: 593-74-09
При полном или частичном использовании материалов сайта гиперссылка на "WWW MD Office" обязательна!

META-Ukraine