ГоловнаКонтактиМапа сайта

  Судебные дела: фокус на обжаловании налоговых  уведомлений-решений  - 2012/08/30 

2012/08/30

   Верховний Суд України є найвищою судовою інстанцією в Україні, і його основним завданням є уніфікувати судову практику, переглядаючи рішення з метою однакового застосування норм права в тих чи інших категоріях спорів. Нерідко під час здійснення правосуддя суди припускаються помилок у застосуванні норм законодавства до конкретних випадків, які виникають на практиці. Ми можемо спостерігати це під час руху справ від судів першої інстанції до апеляційної чи навіть касаційної інстанції. Суди різних інстанцій дуже часто розглядають одну й ту саму справу по-різному. Відповідно, одне з головних завдань ВСУ - узагальнення судової практики з метою забезпечення правильного, однозначного й остаточного застосування рішень судами нижчих інстанцій. Проаналізуємо кілька рішень ВСУ з приводу застосування судами податкового законодавства.

   Приклад розгляду справи стосовно можливості позбавлення платника податку права на відшкодування з ПДВ, а також шляху, яким іде судова практика при формуванні податкового кредиту.

   Справа № 21-737во10. Дата ухвалення Рішення - 27 березня 2012 р.

   1. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ розглянула справу про скасування податкового повідомлення-рішення та здійснення відшкодування з податку на додану вартість. За результатами розгляду цієї справи окружний адміністративний суд позов задовольнив, скасував податкове повідомлення та стягнув з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Ухвалою апеляційного адміністративного суду цю постанову залишено без змін. Із зазначеними рішеннями погодився і Вищий адміністративний суд України. Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Державна податкова інспекція звернулася до ВСУ зі скаргою про її перегляд за винятковими обставинами. На обґрунтування скарги додано копії ухвал ВАСУ, які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

   Перевіривши матеріали справи, ВСУ дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги. Відповідно до п/п 7.4.1 п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв"язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з п/п 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

   Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодилися апеляційний і касаційний суди, виходив із того, що невиконання продавцями товарів (робіт, послуг) зобов"язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Під час здійснення перевірки позивач на підтвердження виконання умов договору надав ДПІ податкові накладні, специфікації товару, що поставлявся, акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, вантажні митні декларації та міжнародні товарно-транспортні накладні. Вирішуючи спір, суди виходили з того, що ці документи повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій. Крім того, суди зазначили, що ДПІ не встановила порушень позивача щодо відображення в податкових деклараціях сум податкових зобов"язань, а недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог п/п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону.

   На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах ВСУ, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містять ці документи, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом. Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов"язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак, і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

   Оскільки суди всіх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, постановлені ними судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

   Рішення, яке відповідає на запитання, в якому порядку і коли потрібно перейти на загальну систему оподаткування в разі перевищення доходу в розмірі 500 тис. грн.

   Справа № 21-95а12. Дата ухвалення Рішення - 15 травня 2012 р.

   2. Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати повністю податкові повідомлення-рішення, якими їй визначено податкове зобов"язання з податку з доходів фізичних осіб. На обґрунтування позову послалася на те, що вона у четвертому кварталі 2007 р. перебувала на спрощеній системі оподаткування, а отже, не є платником загального податку в зазначеному періоді.

   Харківський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. ВАСУ ухвалою залишив зазначені судові рішення без змін. У заяві про перегляд судових рішень ВСУ ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в позові. Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права. Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб"єктів малого підприємництва" запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб"єктів малого підприємництва.

   Згідно зі ст. 1 зазначеного Указу єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. грн. У разі порушення вимог, установлених ст. 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

   У справі, про яку йдеться, суди попередніх інстанцій помилково обмежилися застосуванням до спірних відносин норм лише Указу і не застосували приписи Закону "Про податок з доходів фізичних осіб". Отже, ВАСУ у справі, що розглядалася, неправильно застосував норми матеріального права, а тому ухвала ВАСУ підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

   Приклад правильного формування податкового кредиту для особи, яка займається імпортом товарів на митну територію України, а також документів, які можна використовувати для формування податкового кредиту .

   Справа № 21-126а12. Дата ухвалення Рішення - 3 липня 2012 р.

   3. Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов"язань з ПДВ та відповідних штрафних санкцій у зв"язку з неврахуванням податкового кредиту, сформованого на підставі податку, сплаченого за вантажними-митними деклараціями (далі - ВМД). На обґрунтування позову послалася на те, що на момент оформлення зазначених ВМД фізична особа була зареєстрована підприємцем і платником ПДВ, товар придбавався для підприємницької мети та був використаний у господарській діяльності, а отже, суми сплаченого до бюджету ПДВ за зазначеними ВМД обґрунтовано включені нею до складу податкового кредиту.

   Харківський окружний адміністративний суд своєю постановою задовольнив позов частково: скасував рішення ДПІ. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою ВАСУ, рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що ПДВ, сплачений за згадуваними ВМД, які оформлені на фізичну особу, не може включатися до податкового кредиту. Суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу та залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції, виходив із того, що первинними документами підтверджено використання особою імпортованого товару в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності як платником ПДВ. Тому, на думку цього суду, придбання товарів, враховуючи положення п/п "в" п. 2.1 ст. 2, п/п 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", можна віднести до такого, що пов"язане з господарською діяльністю. Декларації, оформлені на фізичну особу, яка є суб"єктом підприємницької діяльності, в розумінні зазначеного Закону є митними деклараціями, які дають суб"єкту господарювання право на податковий кредит.

   В іншій справі касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що зазначення у ВМД одержувачем товару особи без конкретизації її статусу як суб"єкта підприємницької діяльності жодним чином не спростовує придбання товару для використання в господарській діяльності підприємця, у зв"язку з чим визначення позивачу податкового зобов"язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним.

   Усуваючи суперечність у застосуванні норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ виходить із такого. Відповідно до п/п 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається ВМД, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату ПДВ, або погашений податковий вексель. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ, касаційний суд, перевіряючи судові рішення у справі, що розглядається, як і суд апеляційної інстанції, не надав значення неврахуванню ДПІ всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. ВСУ постановив, що ухвала ВАСУ підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

   Валентин ГВОЗДІЙ
Правовий тиждень №27-29, 28 серпня 2012

Бухгалтер 911