ГоловнаКонтактиМапа сайта

  Невключення до митної вартості витрат на транспортування  -  2019/06/04 

2019/06/04

   Докази якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу.

   31 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/16553/14, адміністративне провадження №К/9901/5149/18 (ЄДРСРУ № 82119177) досліджував питання доказів якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу.

   Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

   Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

   Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій статті цієї статті.

   Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

   Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

   За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

   Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

   Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що виявлені суттєві розбіжності свідчать про те, що заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а використані декларантом відомості не підтверджені документально (документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності). Відтак Митниця правомірно прийняла оскаржувані рішення.

   Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, враховуючи наступне.

   У частині десятій статті 58 МК України передбачено перелік витрат (складових митної вартості товарів), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

   Зокрема, до таких складових митної вартості належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а також на страхування цих товарів.

   З матеріалів справи вбачається, що Товариство імпортувало товар на умовах поставки FCA (згідно з Інкотермс), що означає невключення до вартості товару витрат на транспортування та страхування, а відтак такі витрати мають бути додані до митної вартості товарів за правилами частини десятої статті 58 МК України.

   Надаючи оцінку доводам Митниці щодо невключення до митної вартості витрат на транспортування, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем під час митного оформлення довідки про транспортні витрати не є первинними документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже не можуть підтверджувати дійсність даної господарської операції.

   ВИСНОВОК: Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

   Евгений Морозов Адвокат (судебная защита), магистр права

http://bloginside.in.ua