Фабула судового акта: Предметом розгляду в цій судові справі стали наступні обставини, - позивач придбав у нерезидента транспортний засіб - легковий автомобіль марки «BMW», модель «Х3», 2013 року випуску, який був в експлуатації та вартість якого становить 12 300,00 євро, що підтверджується рахунком-фактурою, випискою з банку та листом продавця про перерахунок вказаної суми грошових коштів. З метою здійснення митного оформлення цього автомобіля в електронній митній декларацієї митна вартість була визначена саме за ціною договору.

Між тим, Митниція (відповідач) у зв"язку з  відсутністю у документах, зазначених у ч. 2 ст. 53 МК України, всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни відмовила у митному оформленні (випуску) товарів, про що прийняла картку відмови та рішення про коригування митної вартості, відповідно до якого, застосовуючи  резервний метод,визначила митну вартість імпортованого автомобіля у розмірі 14 329,00 євро,

Наведене стало підставою адміністративного позову про визнання протиправними та скасування вказаної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів.

Адміністративним судом, рішення якого залишено без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов був задоволений, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Наведені судові рішення ґрунтуються на наступних приписах законодавства і містять наступні висновки щодо їх застосування.

Декларант зобов"язаний, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об"єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (ч. 2  ст. 52 МК України). Відповідно до ст. 53 МК України, у випадках, передбачених МК України, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.  Серед таких документі, в тому числі, наявні рахунок-фактура (інвойс); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Щодо обов’язквів Митниці, то у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Отже відповідачем не було доведено наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, натомість позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого Митницею рішення про коригування митної вартості товарів.

До відома, - визначення митної вартості за резервним методом здебільшого здійснюється спеціально створеною комісією, яка надає експертну оцінку об"єкту, що перетинає кордон. При використанні даного методу припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість, тобто використання цінових довідників, що містять повний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін; використання статистичних даних про звичайні рівні комісійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо.

Доречно також нагадати, що свого часу Верховний Суд України  в постанові від 12 грудня 2011 року   у справі № 21-378а11, відхиляючи скаргу митниці,  відзначав, що касаційний суд у справі, що переглядається, дійшов правильного висновку про протиправність рішень митного органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п’яти, як це встановлено частиною п’ятою статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.